3 українські книги, які змусять повірити в фантастику
Українська фантастика жива! Попри всі проблеми та перепони, вона зміцнюється і вже майже твердо стоїть на ногах. А якщо ви досі впевнені у тому, що якісних українських фантастичних творів нема, то радимо переглянути цю невелику підбірку.
"Душниця", Володимир Арєнєв
Цей філософський фантастичний роман вже здобув чимало схвальних відгуків. «Душниця» - твір, що висвітлює проблему, важливу і болісну не лише для підлітків, але й для дорослих. Він про те, як ми переживаємо чиюсь смерть, зокрема у родині. Про те, що почуття провини цілком природне і про те, що комусь інколи необхідна особлива увага та турбота інших членів сім’ї. Попри сумну тему роман читається легко і дає тисячі приводів для роздумів.
Сюжет: Це місто дуже схоже на наше. Тут є мобілки, інтернет, літаки, телевізори... Школярі так само полюбляють прогулювати уроки, батьки інколи надто зайняті собою. Єдина різниця - повітряні кульки, які можна частіше побачити в найрізноманітніших місцях. А все тому, що в цих кульках після смерті зберігають душі близьких людей. У них - або у величезній давній вежі, яка називається душницею.
"Бот. Ґуаякільський парадокс", Макс Кідрук
Якщо сприймати цю книгу виключно як продовження першої частини, то ви можете знайти невеликі недоліки. Такий підхід (коли із самого початку знаєш, у чому вся сіль) не завжди спрацьовує, адже починаєш дивитися на головних героїв, у яких розгадка лежить буквально під носом, і хочеться закричати до них через сторінки книжки, це знання пульсує десь під черепом і не дає заспокоїтися. Проте, прочитавши післямову, ви зрозумієте, що це не повноцінне продовження "Бота 1", а лише невелике сюжетне відгалуження, яке відходить від першої частини.
Що ж ми маємо цього разу? Тимур, Лаура і Ріно, старі знайомі, що розішлися своїми дорогами та мають свої психологічні травми після Атаками, знову збираються разом. Вони, плутаючись у здогадках, розплутують клубок, який закрутило те, що зародилося у лабораторії серед пустелі. Персонажі змінилися, став іншим їх спосіб мислення, поведінка. За п'ять років вони перетворилися на нових людей, та попри все це - залишилися такими ж. Події у Еквадорскому Ґуаякілі не залишать вас байдужими, вам захочеться поринути до світу ботів знову і знову. Читаючи цю книгу, можна навіть не вмикати фантазію, не треба нічого уявляти, адже ти просто різко опиняєшся серед пустелі разом з головними героями.
Сюжет: Тимур був перспективним програмістом, але після невдалого експерименту більше не може займатися улюбленою справою. Він намагається вести звичайне життя, щоб забути минуле. Тимур не знає, що спогади знову стали реальністю, і на вулицях панує жорстокість і страх.
"Печера", Сергій і Марина Дяченки
Чи можливий світ без воєн, пролиття крові і насильства? Марина і Сергій Дяченко впевнені, що можливий, тому пропонують нам почитати роман-притчу в стилі міського фентезі "Печера". Книги цих авторів відрізняються особливим стилем викладу, незвичними сюжетами і фіналами, в яких автори часто дають лише натяк на кінцевий результат подій і дають читачеві свободу вибору. Обережно! Книги Дяченків викликають майже наркотичну залежність! Для вашої ж безпеки радимо читати не більше, ніж один твір на тиждень.
Сюжет:
Дія роману Марини та Сергія Дяченків «Печера» відбувається в місті, в якому нема злочинів і замків на дверях. Ідеальний варіант суспільства? Так, але тільки на перший погляд. Тому що свідомість мешканців цього міста розділена. Удень вони живуть у реальності, яка регулюється звичайними нормами і правилами. А вночі до їх «послуг» Печера – світ поза свідомості, який наповнений дивними і жорстокими створіннями. Прокидаючись зранку, мешканці міста розуміють, що у світі Печери вони реалізують усі свої потаємні бажання, які заборонені у світі реальному. Але де проходить межа між світами? І чи є вона взагалі?…
журнал Yabl
журнал Yabl
Військовий непотріб
Люблю лето за свободное время, которое можно посвятить чтению. Перечитываешь старое, открываешь новое.
На книжном фестивале особый интерес вызвала палатка, где стояли авторы-фронтовики, те, кто знает о войне правду. Много общались. И после этого понимаешь, что им надо выговорить свою боль, свои эмоции. Еще американские психологи когда-то советовали вернувшимся с разных войн не держать всё в себе, а писать, может, не для печати , но выплёскивать на бумагу всё, что накопилось.Так происходит сейчас и у нас. Я не думаю, что эти книги "обречены" на очень долгую жизнь. Но сегодня они нужны. Глубоко задевает название книги Василия Паламарчука "Військовий непотріб". Может, излишне натуралистично, но честно, очень честно.
И прочитала книгу, о которой много слышала-Валерій Ананьєв "Сліди на дорозі". Подробный отчет о жизни молодого человека с детства и до демобилизации из армии. Мальчик из неблагополучной семьи, многократно битый дедом, не видевший "положительного" примера родителей, абсолютный троечник, но с высокой оценкой по физкультуре, сумел удержать себя, не ступить на скользкую дорожку, поставил перед собой высокую цель, пошел служить в армию по контракту еще до войны на востоке, выдержал учебку, армию с ее дедовщиной -
и попал на фронт. Он совершал ошибки, проступки, но его пример поучителен. Человек способен "сделать себя" вопреки очень многому, стать настоящим человеком. Этому можно поучиться. Книга написана хорошим языком, автор сам говорит о том, что ему помогали писать. Но из ничего что-то стоящее не получается. А эта книга удалась.
На книжном фестивале особый интерес вызвала палатка, где стояли авторы-фронтовики, те, кто знает о войне правду. Много общались. И после этого понимаешь, что им надо выговорить свою боль, свои эмоции. Еще американские психологи когда-то советовали вернувшимся с разных войн не держать всё в себе, а писать, может, не для печати , но выплёскивать на бумагу всё, что накопилось.Так происходит сейчас и у нас. Я не думаю, что эти книги "обречены" на очень долгую жизнь. Но сегодня они нужны. Глубоко задевает название книги Василия Паламарчука "Військовий непотріб". Может, излишне натуралистично, но честно, очень честно.
И прочитала книгу, о которой много слышала-Валерій Ананьєв "Сліди на дорозі". Подробный отчет о жизни молодого человека с детства и до демобилизации из армии. Мальчик из неблагополучной семьи, многократно битый дедом, не видевший "положительного" примера родителей, абсолютный троечник, но с высокой оценкой по физкультуре, сумел удержать себя, не ступить на скользкую дорожку, поставил перед собой высокую цель, пошел служить в армию по контракту еще до войны на востоке, выдержал учебку, армию с ее дедовщиной -и попал на фронт. Он совершал ошибки, проступки, но его пример поучителен. Человек способен "сделать себя" вопреки очень многому, стать настоящим человеком. Этому можно поучиться. Книга написана хорошим языком, автор сам говорит о том, что ему помогали писать. Но из ничего что-то стоящее не получается. А эта книга удалась.
Война и насилие
В июне наш город порадовал замечательным событием-BOOK SPACE. В этом году было интереснее, грандиознее. Удачная локация-Набережная, Фестивальный причал. Много интересных встреч.Приятно было видеть книги украинских издательств с очень хорошей полиграфией, напечатанные на хорошей бумаге. Много было солдатской прозы, но об этом в другой раз. Естественно, писатели представляли свои произведения.
А на одной из встреч Оксана Забужко и Оксана Луцишина говорили об украинском издании книги "Жінка в Берліні". Мемуары анонимного автора (в Послесловии называется имя, так как женщины больше нет среди нас) написаны в форме дневника, а это и был дневник с точными датами, местом событий. Рассказывается о последних днях апреля и начале мая 1945 года, рассказывается о той волне насилия, которой подверглись немецкие женщины. Написано просто, даже как-то буднично, без гневных обличений. И от этого ещё тяжелее, потому что что-то рушится в твоем восприятии событий, примешивается горечь, разочарование. Не можешь найти слов оправдания. Хотя автор дневника даже никого не осуждает, о некоторых солдатах и офицерах говорит объективно, доброжелательно, но при этом как бы вскользь говорит о том, что происходило рядом, в том же доме, на той же улице. Все это давно известно, но легче от этого не становится. Советую прочитать.
